Територіальний парадокс ТМ ЄС: як локальне право може зупинити реєстрацію торговельної марки в усьому ЄС

Європейська торговельна марка здається зручним і логічним інструментом: одна заявка — і потенційний захист одразу в усіх державах Союзу. Якщо бренд планує виходити на європейський ринок, чому б не охопити його цілком?

Але саме в цьому і прихований один із найбільш недооцінених ризиків ТМ ЄС.


Унітарний характер як джерело ризику

Європейська торговельна марка має унітарний характер відповідно до ст. 1(2) Регламенту ЄС 2017/1001 (EUTMR). Це означає, що вона діє як єдине право на всій території ЄС: її не можна «частково» зареєструвати лише для тих країн, де немає проблем, якщо перешкода стосується системи ТМ ЄС загалом. Докладніше про переваги цього інструменту — у статті «Що дає реєстрація торговельної марки в ЄС: переваги для українського бізнесу».

І тут виникає територіальний парадокс: заявка подається на весь ЄС, але заблокувати її може більш раннє право, яке існує лише в одній державі-члені.


Як це працює на практиці

Після публікації заявки на ТМ ЄС власники більш ранніх прав можуть подати опозицію. І таким більш раннім правом може бути не тільки попередня торговельна марка ЄС.

Відповідно до ст. 8 EUTMR, підставою для опозиції може бути:

  • раніша національна торговельна марка, зареєстрована в одній із держав ЄС (ст. 8(1)–8(2) EUTMR);
  • міжнародна реєстрація, що діє в конкретній державі-члені;
  • добре відома марка в одній державі-члені у значенні ст. 6bis Паризької конвенції (ст. 8(2)(c) EUTMR) — докладніше про цей статус у статті «Добре відома торговельна марка»;
  • незареєстрована торговельна марка або інше позначення, яке використовується в торгівлі та дає власнику право забороняти використання пізнішої марки (ст. 8(4) EUTMR).

Тобто бізнес може провести перевірку на рівні EUIPO, не виявити конфлікту з раніше зареєстрованою ТМ ЄС — і все одно отримати опозицію від власника національної марки, наприклад, в Іспанії, Польщі, Німеччині чи Італії. Процедуру та строки опозиції описано в статті «Опозиція EUIPO проти торговельної марки в ЄС: процедура та строки».

Для заявника це часто виглядає несподівано: бренд розроблявся для «Європи загалом», а перешкода виникла через право, про яке він міг навіть не знати.


Чому локальне право може бути таким сильним

Система EUTM побудована не як механізм, що «поглинає» національні права, а як система, яка співіснує з ними.

Національні торговельні марки продовжують діяти. Права, набуті раніше в окремих державах, не зникають лише тому, що інша компанія вирішила подати заявку на ТМ ЄС.

Якщо власник більш ранньої національної марки доведе ризик змішування або іншу релевантну підставу, заявка на EUTM може бути відхилена — повністю або частково щодо відповідних товарів і послуг (але не territorially: марка не «вирізається» для певної країни, а відхиляється за класами НКПП). У випадку незареєстрованих позначень (ст. 8(4) EUTMR) ситуація складніша: самого факту використання назви недостатньо. Власник має довести, що:

  1. право виникло раніше за дату пріоритету заявки ТМ ЄС;
  2. позначення використовується в торгівлі;
  3. його значення виходить за межі суто місцевого («more than mere local significance» — пряма вимога Регламенту);
  4. відповідне національне або союзне право дає власнику підставу забороняти використання пізнішої марки.

Якщо ці умови виконані — навіть право без реєстрації може стати серйозною перешкодою на шляху до ТМ ЄС.


Стратегічна проблема для бізнесу

EUTM часто сприймають як «найширший» і тому автоматично найкращий варіант. Але ширший територіальний обсяг означає і ширше поле для конфліктів.

Коли компанія подає заявку на торговельну марку ЄС, вона фактично входить у правове поле всіх держав-членів. Це означає, що потенційні конфлікти треба оцінювати не лише на рівні реєстру EUIPO, а й з урахуванням національних прав.

Для одних бізнесів  ТМ ЄС справді є оптимальним рішенням: одна заявка, єдина процедура, потенційний захист на всій території ЄС.

Але для інших стратегія може бути іншою. Якщо компанія реально планує працювати лише у двох-трьох країнах, іноді доцільніше почати з національних заявок у ключових юрисдикціях. Це зменшує ризик опозиції з боку власника права в країні, яка для бізнесу фактично не є пріоритетною.


Коли національна стратегія може бути кращою

Національний або поетапний шлях варто розглянути, якщо:

  • бізнес виходить лише на окремі ринки ЄС;
  • попередній пошук виявляє ризик конфлікту в одній або кількох країнах;
  • бренд важливий саме для конкретної юрисдикції, а не для всього ЄС;
  • компанія хоче поступово будувати портфель прав, а не одразу брати на себе ризики загальноєвропейської заявки .

Це не означає, що ТМ ЄС — поганий інструмент. Навпаки, для багатьох компаній це один із найефективніших способів захисту бренду в Європі. Але ТМ ЄС не завжди є «простішим» шляхом. Іноді одна заявка на весь ЄС створює не одну можливість, а 27 потенційних зон ризику.


Практичний висновок

Перед поданням заявки на ТМ ЄС важливо оцінити не лише те, чи вільна назва в реєстрі EUIPO. Потрібно розуміти:

  • у яких країнах бізнес реально планує працювати;
  • чи є схожі національні торговельні марки в цих країнах;
  • чи можуть існувати незареєстровані або інші більш ранні права (ст. 8(4) EUTMR);
  • наскільки критичним є ризик опозиції;
  • чи не буде національна або поетапна стратегія безпечнішою.

Головне питання не завжди звучить як «чи можемо ми подати заявку на весь ЄС?»

Правильніше питання: «чи є загальноєвропейська заявка найкращою стратегією саме для цього бренду, цих ринків і цих ризиків?»

Саме тут попередній пошук і стратегічна оцінка мають найбільшу цінність. Вони допомагають не просто подати заявку, а обрати маршрут, який мінімізує ризик конфлікту ще до того, як бізнес інвестує у бренд, упаковку, рекламу й вихід на ринок.

А якщо локальне право все-таки зупинило європейську заявку — існує інструмент збереження пріоритету: конверсія торговельної марки ЄС у національні заявки згідно зі ст. 139 EUTMR. Як він працює і скільки часу є на його подання — читайте в статті «Конверсія торговельної марки ЄС: що це таке і скільки часу є на подання запиту».