Визнання торговельної марки ЄС недійсною означає, що вона вважається такою, яка від самого початку не мала правових наслідків, передбачених EUTMR, — на відміну від анулювання за невикористання, яке за загальним правилом припиняє наслідки лише з дати подання відповідної заяви. Ця різниця в моменті настання наслідків — а не просто термінологія — визначає, яку процедуру обирати і що взагалі можна отримати в результаті.
Регламент (ЄС) 2017/1001 розділяє підстави недійсності на дві категорії з принципово різною логікою: абсолютні (ст. 59 EUTMR) стосуються дефекту самого позначення, відносні (ст. 60 EUTMR) — конфлікту зі старшим правом третьої особи. Від того, до якої категорії належить підстава, залежить і коло осіб, які можуть подати заяву, і можливість застосування обмежень унаслідок мовчазної згоди.
Абсолютні підстави: дефект, закладений ще на етапі експертизи
Абсолютні підстави недійсності, по суті, повторюють підстави для відмови в реєстрації за ст. 7 EUTMR — тільки виявлені вже після того, як експертиза EUIPO їх пропустила. Ст. 59(1)(a) EUTMR відсилає саме до ст. 7 EUTMR загалом, а не до закритого переліку. Серед таких підстав, зокрема:
- відсутність розрізняльної здатності;
- описовість щодо товарів або послуг;
- оманливий характер позначення.
Це не вичерпний перелік: залежно від ситуації сюди можуть входити й інші підстави ст. 7 EUTMR — від суперечності публічному порядку чи добрим звичаям до конфлікту з охоронюваними емблемами, географічними зазначеннями чи традиційними позначеннями.
Окремо стоїть недобросовісність при поданні заявки (bad faith, ст. 59(1)(b) EUTMR). Вона оцінюється з урахуванням усіх релевантних обставин на момент подання заявки, а не зводиться до одного конкретного наміру; одним із можливих проявів може бути подання заявки з метою заблокувати чуже позначення або отримати виключне право всупереч цілям системи торговельних марок.
Важливий нюанс, який часто випускають із уваги: якщо марку зареєстрували всупереч ст. 7(1)(b), (c) або (d) EUTMR — тобто через відсутність розрізняльної здатності, описовість чи загальновживаність позначення, — але вона набула розрізняльної здатності через реальне використання вже після реєстрації, ст. 59(2) EUTMR дозволяє її зберегти. Це не універсальний спосіб «вилікувати» будь-яку абсолютну підставу — правило стосується лише цих трьох випадків.
Подати заяву за абсолютними підставами, як і за анулюванням через невикористання, може будь-яка фізична або юридична особа, а також група чи орган, що представляє інтереси виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів і має процесуальну правоздатність (ст. 63(1)(a) EUTMR). Доводити власний комерційний інтерес не потрібно.
Відносні підстави: коли реєстрацію атакує власник старшого права
Тут інша логіка. Відносні підстави (ст. 60 EUTMR) працюють, коли зареєстрована марка конфліктує з чужим раніше набутим правом: раніша торговельна марка — зокрема за наявності ймовірності змішування або, для марки з репутацією, якщо використання пізнішої марки без належної причини дає їй несправедливу перевагу чи завдає шкоди розрізняльній здатності або репутації ранішої марки; право на ім’я; право на особисте зображення; авторське право; інше право промислової власності. Перелік ширший за звичну «схожість двох логотипів» — сюди потрапляє й конфлікт із фірмовим найменуванням, і з об’єктом авторського права, зображеним на упаковці.
На відміну від абсолютних підстав, коло заявників тут обмежене. За конфліктом зі старшою торговельною маркою (ст. 60(1)) заяву може подати особа, зазначена у ст. 46(1) EUTMR, — як правило, власник старшого права. За іншими старшими правами (ст. 60(2)) — власник відповідного права або особа, уповноважена законодавством ЄС чи держави-члена здійснювати це право (ст. 63(1)(b)–(c) EUTMR). Стороння особа, яка лише помітила конфлікт, не має locus standi (процесуального права на звернення) для подання такої заяви.
Для окремих відносних підстав діє також обмеження внаслідок мовчазної згоди (acquiescence) за ст. 61 EUTMR — але не для всіх без винятку. Якщо власник ранішої EUTM (ст. 61(1)) або, за передбачених ст. 61(2) умов, власник ранішої національної марки чи іншого ранішого знака за ст. 8(4) протягом п’яти послідовних років, знаючи про використання пізнішої EUTM, допускав таке використання, він втрачає право вимагати її недійсності на підставі цього ранішого права — щодо тих товарів чи послуг, для яких пізніша марка фактично використовувалась. Виняток — якщо заявку на пізнішу EUTM подали недобросовісно. Це обмеження не поширюється автоматично на всі підстави ст. 60(2), наприклад на авторське право чи право на ім’я.
Процедура: заява до EUIPO чи зустрічний позов у суді
Заяву про недійсність подають до Відділу скасувань EUIPO. Офіційний збір становить 630 євро незалежно від кількості заявлених підстав (перевірено за офіційними матеріалами EUIPO станом на вересень 2026 р.) — можна одночасно посилатися й на абсолютні, й на відносні підстави недійсності в одній заяві, і платити доведеться лише раз. Недійсність і анулювання при цьому залишаються окремими процедурами: якщо заявник хоче в одній заяві посилатися і на підстави недійсності, і на підстави анулювання, потрібно сплатити обидва відповідні збори; EUIPO також передбачає окремі форми для кожної з цих процедур.
Другий шлях — зустрічний позов (counterclaim) у межах провадження про порушення прав у суді з питань торговельних марок ЄС. Власник, якого звинувачують у порушенні, може там-таки заперечити саму дійсність позначення позивача, не подаючи окрему заяву до EUIPO. Логіка та строки оскарження рішення EUIPO ті самі, що й для інших рішень першої інстанції, — детальніше про це в матеріалі про апеляцію в EUIPO.
Наслідки: чому момент має значення, і де межа ретроактивності
Ст. 62 EUTMR встановлює різний темпоральний ефект для двох процедур. Марка, визнана недійсною, вважається такою, що від самого початку не мала жодних юридичних наслідків, передбачених Регламентом, — тобто діє ex tunc (ст. 62(2)). Анулювання діє інакше: за загальним правилом права вважаються такими, що не мали відповідних наслідків із дати подання заяви про анулювання, а за клопотанням сторони у рішенні може бути встановлена й раніша дата, коли виникла підстава для анулювання (ст. 62(1)).
Ретроактивний ефект недійсності при цьому не абсолютний. Ст. 62(3) EUTMR прямо встановлює винятки: він не зачіпає остаточні й уже виконані рішення у справах про порушення прав, а також договори, укладені до рішення про недійсність, тією мірою, якою вони вже були виконані. В окремих випадках може постати питання повернення сплачених за договором сум на засадах справедливості, а також питання компенсації шкоди через недбалість чи недобросовісність власника марки або безпідставне збагачення — за нормами відповідного національного права.
Чим це відрізняється від опозиції та відмови в реєстрації
Опозицію і недійсність часто плутають, хоча йдеться про різні моменти життя заявки. Опозиція третьої особи проти реєстрації ТМ ЄС можлива лише в тримісячне вікно після публікації заявки — до реєстрації. Недійсність, навпаки, стосується вже зареєстрованої марки: загального строку для подання заяви про недійсність немає, хоча щодо окремих раніших марок і знаків може застосовуватися п’ятирічне обмеження внаслідок acquiescence за ст. 61 EUTMR.
Є і зв’язок з відмовою на етапі експертизи: ті самі абсолютні підстави за ст. 7 EUTMR, які можуть стати причиною відмови в реєстрації заявки, здатні «наздогнати» позначення вже після успішної реєстрації — просто через процедуру недійсності замість заперечення експертизи.
Недійсність проти анулювання: практичне порівняння
| Критерій | Визнання недійсною | Анулювання за невикористання |
|---|---|---|
| Стаття EUTMR | 59–60 | 58 |
| Момент настання наслідків | Ex tunc — від самого початку, з винятками за ст. 62(3) | За загальним правилом — з дати заяви про анулювання; за клопотанням сторони може бути встановлена раніша дата виникнення підстави |
| Хто може подати | Абсолютні підстави — будь-яка особа; відносні — особи, які мають відповідне раніше право або уповноважені посилатися на нього відповідно до ст. 63(1)(b)–(c) | Будь-яка особа |
| Обмеження за строком подачі | Для окремих відносних підстав — обмеження через 5-річну acquiescence за ст. 61 EUTMR | Підстава виникає після безперервного 5-річного періоду невикористання |
| Типовий приклад | Марку зареєстрували, хоча вона описова, або заявник діяв недобросовісно | Марку зареєстрували коректно, але не використовували 5+ років |
Що робити, якщо отримали заяву про недійсність
Реагувати варто до спливу строку, встановленого EUIPO для відповіді, а не після. Набір доказів, які знадобляться, залежить від конкретної підстави заяви, а не є універсальним переліком. У спорі щодо абсолютних підстав важливий стан позначення саме на дату подання первинної заявки, а якщо власник контестованої марки має намір посилатися на ст. 59(2) EUTMR — докази використання, внаслідок якого марка після реєстрації набула розрізняльної здатності. У спорі за відносними підставами потрібно проаналізувати раніше право — його існування та обсяг охорони, а якщо заява ґрунтується на ранішій торговельній марці, перевірити, чи може власник оспорюваної EUTM вимагати від заявника доказів реального використання цієї ранішої марки. Окремо варто оцінити, чи не спрацював 5-річний строк мовчазної згоди за ст. 61 EUTMR.
Оцінка перспектив конкретної заяви про недійсність завжди залежить від фактичних обставин справи та наявних доказів — універсальної гарантії результату тут немає. Якщо проти вашої марки подали заяву про недійсність або, навпаки, ви розглядаєте оскарження чужої реєстрації, Dr. Emil Benatov & Partners консультує з питань підготовки позиції та супроводу справи в EUIPO.
